Якось маленька Оленка посварилася 
з усіма своїми снами і більше не хотіла вночі спати. 
Насниться їй, бувало, їжачок. А вона йому:
–    Негарний ти, голки у тебе неправильні, яблучко на спині кривенько тримається, ось-ось впаде.
Насниться лисичка. Оленка їй язика покаже і сміється:
– У тебе хвіст тонеееенький, вушка в різні боки стирчать і колір хутра якийсь неяскравий.
І так з усіма снами: і з ведмедиком, і з зайчиком.
Образилися тоді сни на Оленку і пішли жалітися до феї Сну. 
Вислухала їх фея і замислилася. Що ж з цією дівчинкою вередливою робити? Як можна вмовити дитину спати, якщо їй її сни не подобаються? 
Думала-гадала і вигадала. 
Наступної ночі, коли Оленка все ж таки заснула, наснився їй дивний сон. Опинилася вона у величезній  порожній кімнаті. Всі стіни, підлога, стеля і навіть двері в ній були білого кольору. Дівчинці дуже не сподобалося це приміщення і вона захотіла якнайшвидше з нього вийти. Оленка постукала у двері – ніхто  не відповів. Тоді вона обережно натиснула на ручку – двері легко відчинилися. Дівчинка перейшла в наступну кімнату – точнісіньку копію першої. Третя кімната, четверта, п’ята  також  нічим не відрізнялися від попередніх.  
І так всю ніч Оленка блукала білими порожніми кімнатами, аж доки не прокинулася вранці. Як би там не було, а сон її схвилював. Дівчинці стало дуже цікаво, що їй насниться наступної ночі. А наступної ночі, їй наснився той самий сон, що і минулої – порожні білі кімнати. Засумувала тоді Оленка за своїми колишніми снами. Згадала, якими вони були яскравими і веселими. Захотілося їй знову зустріти лисичку і їжачка, зайчика і ведмедика, та більше вони їй не снилися. Тому, коли Оленка заснула і знову потрапила до білої кімнати, вона вголос вибачилась перед снами і попросила їх повернутися. Вибачилась і очі міцно заплющила, сподіваючись, що коли їх розплющить, знову побачить свої сни. Але замість них, на підлозі з’явилися кольорові фломастери. Взяла їх Оленка і намалювала спочатку лисичку, потім їжачка, а за ними й ведмедика із зайчиком. Відійшла трошки, подивилася на них і побачила, що це саме ті звірі, що приходили до неї у снах. Зрозуміла тоді дівчинка, що це саме її уява намалювала їх такими кумедними і стало їй ще більш соромно за те, що ображала їх.
– Вибачте мені, мої любі друзі, – сказала вона. – Поверніться до мене, будь ласочка, я вас більше ніколи не ображатиму. 
Зіскочили тоді зі стіни звірятка і давай з Оленкою обійматися і миритися. Дівчинка виправила їхню зовнішність і намалювала для них ще багато-багато корисних та гарних речей. І тепер кожної ночі збагачувала і прикрашала малюнками свої сни. А ввечері відтоді завжди із задоволенням засинає.