Були собі дід та баба. Поїхав дід у ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано, на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти.

Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став до-гонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

Схотілося лисичці медом поласувати. То все вона саме м’ясне їсть, а солоденького — то й ні. «Піти,— каже,— до бджіл похазяйнувати». Пішла на пасіку та так любесенько перед вуликом сіла та лапу туди й засунула, щоб медку дістати. А бджоли того й не злюбили: як шугнуть із вулика, як кинуться на лисичку... Ех! вона як дремене тоді з пасіки! Втікає, тільки носом крутить та на бджіл нарікає:

Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже: «Тут я буду жити!» Коли це жаба плигає та й питає:

— А хто, хто в цій рукавичці?

ДОВБУШ з своїми хлопцями йшов дорогою в село. Здибав на дорозі чоловіка і запитався:

— Котре тут село багате у вас?

А той відповів:

— У нас цілий повіт самі бідаки.

Плавав лебідь на воді подад берегом; зігнувши шию, дивиться у воду. Пливла мимо нього щука, зупинилась і питає:

–  Скажи, будь ласкавий, де ти буваєш, коли річка замерзає?

– А навіщо тобі знати?

Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.

Було собі два брати — один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, каже:

— Потроху відробиш мені за неї.

Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:

Колись-то давно, не за нашої пам’яті,— мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був одним один син, та й той не такий, як треба: таке ледащо той одинчик, що господи! Нічого не робить — і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Уже йому, може, годів з двадцять, а він усе без штанців на печі сидить — ніколи й не злазить: як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться.

В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,— нехай лучче в лісі ходить». Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:

— Що ти таке?

А він каже:

— Я — пан Коцький.