Якось маленька Оленка запитала у своєї бабусі.
– Бабусенько, а як ти бачиш, що треба прибрати? Скільки б я не дивилася, ніякого бруду і безладу не бачу.
– Сонечко, вся справа у моєму фартусі. Він чарівний. Тільки-но його одягаю, одразу бачу які саме речі лежать не на своїх місцях, що забруднилося, які продукти хочуть, щоб їх приготували, і тому подібне.
Дівчинка замислилась і запитала:
– А можна і мені якось приміряти твій фартух?
– Гадаю, що з ним я зможу домовитись, – відповіла  бабуся.
Наступного ранку Оленка побачила диво-фартух на стільці біля свого ліжка. Зрадівши, вона одразу його надягнула і уважно роздивилася свою кімнату. І – о диво! – кімната змінилася. Дівчинка побачила свого ведмедика, що сидів на підлозі і плакав, бо не міг повернутися на свою полицю. Побачила і лялечку Валентину, що заплуталася в шарфі і застигла в позі гімнастки під куполом цирку. А ще – брудну чашку на столі, що ображено дивилася на всіх, шкарпетку, що стирчала з зачиненої шухляди, намагаючись заповзти всередину, і ще багато ображених і засмучених речей, що потребували її уваги й допомоги. Оленка швиденько всім допомогла і побігла до бабусі.
– Бабусенько! Фартушок справді чарівний! Тепер вся моя кімната задоволена. Можна, я інколи братиму його?
– Бабуся посміхнулася, обійняла онуку і пообіцяла:
– Я пошию тобі власний чарівний фартушок, і він в будь-який час зможе тобі допомогти.